Posts Tagged ‘День Європи’

Чумаки – мальовниче село неподалік від Петриківки – зустріло нас вчора як справжні чумаки – іноземці посідали на воза і везли сіль від межі села до самого майдану, де святкувався День Європи.

До речі, саме вчора – в третю суботу травня – в Україні офіційно святкувався День Європи, тож на Чумаки припала важлива роль – і з нею вони впорались дуже добре, адже тільки-но наш віз під’їхав на майдан, як одразу почалося справжнє святкування – від концерту з участю дітей з інших сіл і до майстерень. На майстернях іноземцям розповідали, як робляться картини з соломи, витинанки з паперу та фанери, рідні вишиваночки, українські тини, і, найцікавіше, – вироби з використаних пластикових пляшок (адже екологія – одна з ключових тем, які іноземці викладають українській молоді на семінарах).

В той час, як члени нашої команди знайомились із традиційними народними ремеслами, Крістіан Дімер, Ека Бенч-Капон і Орест Рудий паралельно проводили менторську сесію і ідеологічні читання під тополею. Результат того був такий, що на менторській сесії було вирішено підтримувати екологічні ініціативи, які пропонували жителі з Чумаків. Орест, в свою чергу, так надихнув місцевих жителів і гостей з Дніпропетровська, що вже скоро ми чекаємо на поповнення дніпропетровської ФРІ і створення ФРІ власне у Чумаках. І це – просто чудово, бо в нас в Україні є ініціативні люди – просто їх треба шукати, знаходити і надихати, адже саме натхнення потрібне нам – українцям – для того, щоб почати робити щось важливе і корисне для кожної людини окремо і для суспільства в цілому.

Особливо хотілося б відзначити координатору нашого проекту в Чумаках – Валентину Колесову – яка ще у Варшаві проявила себе як дуже цікава і неймовірно енергійна та позитивна людина, і вчора вона це довела, влаштувавши таке чудове святкування Дня Європи. Дякуємо Валентині за все і сподіваємося на плідну співпрацю.
Наостанок іноземці разом із місцевими дітьми скрутили лавочку для місцевого парку відпочинку – саме через такі невеличкі кроки іноземці з усієї Європи мають можливість зблизитись з українцями, зрозуміти, що ми – теж дуже працьовиті і маємо чудове майбутнє – для того достатньо побачити наші переваги над іншими країнами і користатися з тих переваг сповна. Тож пам’ятаймо про наші сильні сторони, аби мати сильне і могутнє майбутнє

Столиця українського розпису. Тут ніколи не було панщини, тому вільні люди могли дозволити собі вільно творити. Білесенькі хатки господині оздоблювали гармонійними чарівними квіточками. Розпис був розповсюджений широко по Україні, однак саме в Петриківці він зберігся донині. Учасники Євроавтобусу мали змогу спробувати себе в ролі майстра петриківського розпису та написати свою першу квіточку в майстернях Петриківки.

На тренінги в Петриківці приїхала молодь з села Чумаки та Партизанське, громади котрих подавали заявку на участь в проекті.

«Я ще ніколи не бачила одразу стільки іноземців! Цікаво, як там в інших країнах», – ділиться враженнями пані Наталя Магдич, наша прийомна мама.

В Петриківці ми ще дізналися, що таке «порскані» вареники. На жаль, описати цей термін письмово не можна, – єдиний варіант – попросити Наталю Магдич розповісти про це унікальне поняття української кухні.

Відпускати учасників Євроавтобусу мешканці Петриківки не хотіли…Навіть міліція, яка супроводжувала Євробасівців всі 2 дні, прощалася зі сльозами на очах. Пані Аліне Фішер з Франції отримала в дарунок міліцейський шолом;-)

Вражень від Петриківки просто неймовірно багато.

Головне відчуття – тут відчувається козацький дух…Тут проживає козацтво, правда без вишиванок і без шароварів

Другий день на Овруччині: сьогодні їдемо в маленьке село Гошів на ярмарок. Перед будинком культури за гранітним бюстом Кірова вітають нас місцеві дітки, які підготували концерт. Всього в селі навчається 95 діток в трьохповерховій школі.

«Слава Богу Вам, діточки,»- говорить бабуся, що проходить повз Євроавтобус, – А що це тут? Може, шо продають?». Пані Олена 1920 року народження благословляє нас і бажає, щоб ми не діждали голоду. «Страшний голод, діточки, був в 1933 році. Червона мітла напала, по 5 чоловік заходили в хату і все забирали…Корову за роги, та й з хліва виводили; свинку, курей. Сирота я з 11 років, батьки та сестри повмирали під час голоду. А ноги пухли, такі як колоди були…Зараз, слава Богую, немає війни, ніхто у вікно не стукає. Тільки жити й жити», – розповідає бабуся журналісту з національного польського радіо. «Благослови Вас, Боже, мої хороші,» – прощається бабуся з нами, – «Як рідні Ви мені»…

А тим часом іноземцям підготували майстер-клас з ліплення вареників. Нанніна з Німеччини на рівні з місцевими господинями виліплювала вареники з грушками та халвою. Борщ, зготований під відкритим небом, березовий сік, – частували нас від щирого серця місцеві мешканці. «Скажи, що це були найкращі вареники, які я коли-небудь їла», – попросила перекласти з англійською для місцевих куховарів Анна з Польщі.  

Загубивши в Гошеві Крістіана з Німеччини, ми вирушаємо знову в Ігнатпіль: тут малюємо на стіні дитяче графіті –поросятко, квіточки, зайчика…

А поруч біля новостворених пісочниць обсіла дітвора, малюючи на ватманах портрети своїх мам. Ще місяць тому на місці пісочниць, різнокольорового місточку, пеньочків з цифрами було звалище. Від сьогодні ж тут відпочиватимуть діточки з мамами. Останній штрих: на кургані слави в Ігнатполі малюємо прапор України та ЄС, дружньо та їдемо в Мельники. Прощалися з місцевою молоддю, як з гарними друзями: звикли вже один до одного, але мусимо їхати далі. Тепер на трасі Варшава-Київ їдемо на Чигиринщину – місце козацької слави.

Дякуюємо за гостинний прийом та самовіддану працю місцевому координатору – чарівній Тамарі Репйовій, сільському голові Ігнатполя та Гошева, координатору з Гошева панові Юрію, а також Оксанці, Тані, хлопчикам Юрку та Саші. Друзі, Ви герої нашого часу. Лише так: крок за кроком, починаючи з малого, українці зможуть побудувати квітучу Україну.